Філософія націонал-радикалізму в Україні

Філософія націонал-радикалізму в Україні
Малоросс
 
Основные идеи Донцова и Сциборского – идеологов бандеровщины.
 
1. Витоки українського націонал-радикалізму
 
Радикалізм як політична течія передбачає прагнення до остаточного
вирішення складних проблем, коли вибір засобів зумовлюється лише
кон'юнктурною політичною необхідністю. З точки зору радикалізму для
досягнення жаданої мети придатні будь-які засоби. Радикалізм ґрунтується
на певних філософських принципах, що вимагають спрощення ситуації з її
реальними труднощами, виходячи з того, що немає становища, яке було б
непідвладне суб'єкту політичної волі. Для ідеології радикалізму характерне
граничне загострення проблеми як засіб її розв'язання [26; 321]. Ця течія
може існувати в межах багатьох політичних ідеологій, інколи зливаючись з
ними без останку, інколи існуючи як провідна чи периферійна тенденція. В
даній роботі ми будемо розглядати тільки один різновид радикалізму –
національний, і – тільки в Україні (іншими назвами українського
націонал-радикалізму є інтегральний, або чинний націоналізм, або
український націоналізм).
 
Вважається, що першим, хто означив головні аспекти сучасного українського
націонал-радикалізму, був М. Міхновський. В 1900 р. У Львові вийшла його
брошура "Самостійна Україна", яка стала втіленням певних попередніх
поглядів на українську національну ідею. Але ж яка передісторія появи цієї
брошури, звідки взялися такі радикальні погляди? Лише маючи правдиву
інформацію про першоджерела цих поглядів, ми прийдемо до правильного розуміння
ідеології українського націоналізму.
 
На Лівобережній Україні в 40-х рр. ХІХ ст. на зміну романтичному
(етнографічному) українофільству, представниками якого були І. П.
Котляревський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, П. П. Гулак-Артемовський,
прийшла політична поезія Т. Г. Шевченка. Він став одним із засновників
українського національного руху, його духовним батьком. Його внесок у
розробку образу "України" і надання йому романтичного ореолу важко
переоцінити. Багато в чому завдяки поезії Шевченка українська тематика не
тільки знайшла своє вираження, але й стала невдовзі надбанням широкої
громадськості. Шевченко не був ідеологом у буквальному розумінні цього
слова. Він формулював національні ідеали не в чіткому вигляді, а в
літературних образах. Але саме він дав той емоційний поштовх, той
ірраціональний імпульс до розвитку, якого потребує і з якого починається
національний рух. Він визначив ціннісні орієнтації і шляхи втілення
національних ідеалів. Однак, лише сила художнього слова не могла замінити
розробки політичного трактування сутності відносин України та Росії. Тому
прихильниками української національної ідентичності паралельно з
емоційно-поетичною почала створюватися й політична концепція. Це було
зроблено членами Кирило-Мефодіївського товариства – таємної організації,
яка стала відправною точкою в діяльності українського національного руху і
формуванні української національної ідеології [14]. Кирило-Мефодіївське
товариство вперше внесло політичні мотиви у чисто культурну і цілком
регіонально-патріотичну діяльність представників громадськості
Лівобережної України. Члени Товариства (М. Костомаров, П. Куліш, Т.
Шевченко та ін.) поставили собі за мету домагатися утворення незалежної
України, тобто як національно-державного цілого, а не відновлення
колишньої гетьманської автономії. М. Костомаровим, в майбутньому відомим
істориком, була написана "Книга буття українського народу". У ній
цілеспрямовано дається заздалегідь утопічний і такий, що не відповідає
історичній дійсності, погляд на історію України, яка репрезентується як
самостійний суб'єкт, що провадить самостійну політику. Так, наприклад,
вона добровільно об'єдналася з Польщею як "сестра із сестрою" (очевидно,
на умовах рівноправ'я). Далі, коли та не захотіла жити у мирі та злагоді,
Україна "приєдналася" до Москви "як єдиний люд слов'янський с слов'янським
нерозділимо і несмісимо" (тобто знов-таки як досить самостійний і рівний
Росії суб'єкт права). Але Москва цього терпіти не бажала і порушила це
ідеальне становище. Україна "попалася в неволю", а цар став для неї "все
одно... що ідол і мучитель". "І пропала Україна", робиться висновок
[11;249-251].
Скачать весь документРазмер файла
fashizm.doc191.5 кб