Початки Київської Русі

ЯК РОЗМОВЛЯЛИ В КИЄВІ ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ?
 
Початки Київської Русі
 
Початки Київської Русі губляться в стародавній історії. Найчастіше виникнення
цієї держави відносять до 882 року, коли новгородський князь Олег захопив Київ і
проголосив його “матір’ю міст руських”, об’єднавши новгородську землю з
київською. Однак немає сумніву, що Київське князівство існувало задовго до цієї
дати, а вбиті Олегом київські князі – Аскольд і Дір – представляли, за деякими
припущеннями, правлячу династію, котру започаткував іще князь Кий. Та й плем’я
під назвою “русь” було відоме задовго до 882 року (вперше воно згадується в
сирійському документі VІ століття нової ери).
Як мова, так і письмо Київської Русі ще досі приховують від дослідників багато
загадок. У часи після прийняття християнства (988 рік) були відомі два типи
письма – кирилиця (від імені одного з перших слов’янських культурних діячів –
Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов’янського
“глагол”, що означає “слово”). Кирилиця запозичена з Візантії, глаголиця –
давніше письмо, походження якого остаточно не з’ясоване (можливий зв’язок,
зокрема, з грузинським письмом). Особливо дискусійним є питання про
дохристиянські писемності Київської Русі, про які маємо декілька свідчень у
літописах. Однак ті написи, які вважаються язичницькими, ще не розшифровані. А
християнських текстів залишилося досить багато, й вони є цінними документами для
вивчення історії Русі й, зокрема, Києва.
Костянтин (Кирило) і його брат Мефодій створили (на основі
болгарсько-македонських діалектів) першу слов’янську літературну мову, яка
отримала назву старослов’янської, пізніше – церковнослов’янської. Ця мова
використовувалася (передусім для перекладу священних книг і для церковної
служби) всіма слов’янськими народами. З часом варіанти цієї мови, вживані в
різних країнах, стали відрізнятися між собою, бо розмовні мови цих країн
впливали на писемну мову.
Давні кияни писали старослов’янською мовою, молилися нею, але не використовували
її як розмовну. Поряд із тим у Київській Русі та в її столиці використовувалася
й інша літературна мова. Вона базувалася не лише на південнослов’янських
(болгарсько-македонських), а й на власне східнослов’янських джерелах, і отримала
назву давньоруської. Обидві писемні мови Київської Русі взаємодіяли, впливали
одна на одну. Давньоруською мовою створені такі визначні тексти, як “Слово о
полку Ігоревім”, “Повість временних літ”, “Руська правда”.
Але питання про живу розмовну мову Київської Русі досі викликає жваві суперечки.
Багато вчених вважали, що в часи Київської Русі існувала єдина усна мова всіх
східних слов’ян, яку теж називали давньоруською. Цю мову розглядали як спільного
предка української, російської й білоруської. Найвідомішим представником цієї
теорії був російський академік О. О. Шахматов. Деякі вчені (наприклад, один із
організаторів Української академії наук А. Ю. Кримський), погоджуючись із цим
поглядом, висловлювали думку, що давньоруська мова відноситься не до часу
розквіту Київської Русі, а до давнішого періоду – ще до захоплення Києва
новгородським князем Олегом.
Відомий російський історик ХІХ століття академік М. П. Погодін у ранніх творах
висловлював думку, що в часи Київської Русі в Києві, Чернігові, Галичі говорили
так само по-українськи, як і потім. Пізніше М. П. Погодін висунув фантастичну
теорію заселення України з Галичини після монголо-татарської навали. Ця теорія
була піддана критиці відомим істориком і філологом М. О. Максимовичем (який
назвав її “новопридуманими заселеннями й переселеннями”). “...Ти, невідомо чому,
виводиш нас, українців, з Карпатських гір, після нашестя татарського, тоді як ми
й прадіди наші завжди думали й говорили, що ми жили тут, по обидві сторони
Дніпра, з незапам’ятних часів, з предковіку!.. Ми, українці, залишились як
раніше в своїй рідній Київській стороні, в своїх стародавніх містах і селах...”
– писав М. П. Погодіну М. О. Максимович.
Скачать весь документРазмер файла
mova.doc38 кб