Балога і «братва»

Балога і «братва».

Від Кірча до «Гєші». «Польові дослідження» закарпатської мафії

 

Почему в Украине все больше «хохлов», и все меньше украинцев? Ответ

на этот вопрос дает биография главы секретариата Президента Украины.

И не удивляйтесь тому, что ко Дню Конституции в 2007-м своим указом

В.Ющенко наградил орденом «За заслуги» гражданина Илью Токаря. Ведь

он – не просто глава Мукачевского райсовета, член совета

Закарпатской областной организации «НСНУ». Но и родной брат «того

самого» криминального авторитета Токаря-«Геши», друга и делового

партнера Виктора Балоги…

 

…Беремо номер газети «Карпатська Україна» від 30 січня 2003 року.

На першій сторінці — гімн мукачівській фірмі «Барва», що називається

«Дзвонити. Та не пустодзвонити». Читаємо:

«Василь Петьовка, Ігор Кріль, Віктор Балога — ці прізвища крутяться

на вустах закарпатців не перший рік.

…Для більшості вони — обдаровані, гідні сини рідного краю, для

опонентів — сильні суперники. Але важливо не це. Важливо інше:

Закарпаття має своїх лідерів, які здатні подбати про край, про свій народ».

(«Карпатська Україна», № 5 (203), 30 січня 2003 р.)

 

Ну, що ж… Не будемо сперечатись і вдаватися до методів «гідних синів

краю», придворна преса яких настирливо створювала «образ ворога» з

«генерал-губернатора» Москаля, а потім — з «партійного» губернатора

Різака, навіть не пояснюючи закарпатцям, що ж такого «поганого»

робили і роблять ці «вороги» для нашого Закарпаття? Давайте

подивимося конкретно, яких «лідерів» має наш край в особах «гідних

синів краю» В.Петьовки, В.Балоги та інших, і про що саме вони

«здатні подбати»?

 

РОЗДІЛ І. ПЛІСЕНЬ

 

Мабуть, більшість наших людей ще й досі здригаються від страху,

пригадуючи початок 90-х років. Колишня держава —СРСР — зникла, немов

Атлантида, «однієї буремної ночі та одного нещасного дня». Нову

державу, щоправда, проголосили, але то була іще не держава, а всього

лише уламок імперії, що ледь-ледь тримався на бурхливих хвилях

життя, немов шматок «Титаника», який залишився на поверхні

жорстокого моря. Втриматися на такому уламку можливо, але плисти до

берега — марна справа. Ми й трималися, хто як умів. Дехто продавав

батьківське майно, меблі, бібліотеки, хати. Дехто просто зламався та

пірнув на дно пляшки. Дехто звикав до злиднів, сяк-так виживаючи на

зароблені копійки. А дехто швидко зметикував, що у цьому хаосі ніхто

про закони не дбатиме, і швиденько почав розкрадати заводи, фабрики,

колгоспи, склади… І майже всі щось намагалися продавати.

 

Проте покупців на «уламку», в принципі, не було: за які гроші

купувати, якщо всі кругом — жеброта і злидні? І саме тоді закарпатці

відчули перевагу унікального розташування нашої області. Поруч —

чотири європейські держави, де на базарах радо і швидко скуповують

все, що лише ми провозили через кордони: горілку, цигарки,

електротовари, бензин і т.д. На базарах Кошіце, Ніредьгази,

Суботіци, Сату-Маре та інших міст сусідніх держав ми тоді зустрічали

знайомих і друзів більше, аніж на вулицях Ужгорода чи Мукачева. А

головною темою всіх розмов стала проблема… пошуків товару. Адже з

наших крамниць миттєво зникли всі запаси того непотрібу, який роками

лежав на полицях. Купити звичайнісінькі гвіздки або свердла,

електропраски чи лампочки можна було на базарах Угорщини або

Словаччини, але не у закарпатській торгівлі. Товари просто не

доходили до прилавків, бо самі ж продавці, товарознавці та інші

«бійці спекулятивного фронту» самі ж вивозили їх на закордонні

базари, заробляючи оті перші капітали в «зеленій» американській

валюті, які згодом стануть фундаментом нинішніх бізнес-кланів.

Скачать весь документРазмер файла
baloga.doc1.07 Мб