Природа влади взагалі і демократичної зокрема

Природа влади взагалі і демократичної зокрема
 
В первісному розумінні влада це воля щодо власних бажань, тобто влада це влада над собою. Той, хто не має влади над собою, не може мати влади над іншими. Влада людини в людському оточенні це сваволя примусу щодо інших для досягнення власних бажань як таких, що є або хоча б видаються за спільні бажання. Поступове ускладнення бажань призводить до того, що бажання виражаються все більш і більш складно. Таким чином первісна влада, яка спрямована на виконання власних бажань, стає досягненням концептуально описаних інтересів, цілей, смислів, віри, ідей.
 
Влада зазнає не тільки концептуального ускладнення, але й організаційного ускладнення. Авторитарна влада (влада одного або групи людей) і демократична влада (делегована влада більшості) складають основні розмежування способів організації влади впродовж всієї історії людства. Демократична влада в інструментальному розумінні це спосіб інтеграції індивідуальної волі у колективну волю.
 
Демократична влада це умовне делегування своїх повноважень кожним через соціальні механізми: щодо управління індивідуальною мотивацією життєдіяльності – економічним лідерам, щодо осмислення, представлення спільних інтересів та організації спільних дій – політичним лідерам, щодо віри та культурного життя – духовним лідерам. Умовним це делегування є тому, що не має значення, чи ми добровільно деякою активною дією делегували свої повноваження, чи такі повноваження вже здійснюються щодо нас, а ми з ними так чи інакше погоджуємося. Демократична влада відтак є владою не тільки державною, але і груповою, корпоративною, клерикальною тощо.
Дійсна влада в демократичному світі має таку природу, яка не збігається з інституалізацією влади. Так звані інститути державної влади можуть в дійсності не мати ніякої влади – ні над суспільством в цілому, ні над окремим індивідом зокрема. Духовна влада взагалі дуже рідко належить інституалізованим структурам.
Економічна влада в глобалізованому світі належить економічним лідерам, що знаходяться повсякчас за межами інститутів більшості держав світу, що є аутсайдерами.
Політична влада зберігається за державними інститутами тільки доти, доки політичні інститути представляють спільні інтереси громадян даної держави. Коли це не так, державні інститути втрачають владу, і влада переходить до своїх безпосередніх проявів – так званої прямої демократії. Тобто влада це щось таке, що не збігається з її інституційними проявами.
 
Разом з повноваженнями владі також умовно делегують компетенцію. Тобто публічна влада також означає універсальну компетенцію – владоможець має знати все, щоб здійснювати владу. Наскільки універсальне знання є відкритим – це повсякчас представляє собою проблему наявності таємниць: державних, військових, слідства, персональних даних, корпоративних. Чим більш закрита влада, тим більше у неї таємниць. Делегування компетенції означає також право на маніпуляцію – вплив на суспільну думку без оприлюднення мети такого впливу.
Маніпуляція стає справжнім злом демократичної влади. Розвинуті інститути мас-медіа, політичні технології та політтехнологи використовують тисячі нормативних шпаринок для того, аби використати механізми демократичної влади задля маніпуляції. Оскільки демократична влада є владою неповороткою в плані узгодження та прийняття норм, то політтехнологи завжди знаходять спосіб, як здійснити маніпуляцію на виборах, в мас-медіа між виборами, щоб нав’язати прийняття того чи іншого рішення в процесі лобіювання інтересів окремих корпорацій чи осіб.
Скачать весь документРазмер файла
priroda.doc47 кб