Історія запорізьких козаків

Дмитро Яворницький
ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ
КНИГА ПЕРША
 
ГРАНИЦІ ВОЛЬНОСТЕЙ НИЗОВИХ КОЗАКІВ
 
Границі вольностей запорізьких козаків у різний час і за різних обставин постійно змінювалися. Отож визначити межі землі низових козаків досить важко, а часом, за відсутності будь-яких вказівок про це, взагалі неможливо. Першими вказівниками у цьому питанні є українські літописці; але найдостовірніші й найточніші з них обмежуються надто загальними вказівками з даного питання: «Поляки, прийнявши у свою землю Київ і малоросійські краї 1340 року, через певний час усіх людей, які там жили, обернули в рабство, але ті з цих людей, котрі здавна вважали себе воїнами, котрі навчилися володіти мечем і не визнавали над собою рабського ярма, ті, не знісши гніту й рабства, стали самочинно селитися біля ріки Дніпра, нижче порогів, у пустих місцях і диких полях, живлячись рибальством і звіроловством та морським розбоєм проти бусурманів. Польський король Сигізмунд І (1507-1548) першим дарував козакам у вічне володіння землю біля порогів, угору й униз по обох берегах Дніпра, щоб вони, ставши на чолі (!), не дозволяли татарам і туркам нападати на російсько-польські землі. За Сигізмундом І король Стефан Баторій (1576-1586), крім давнього старовинного складового1 міста Чигирина, дав як пристановище низовим козакам місто Терехтемирів2 з монастирем для постійного проживання у ньому в зимовий час». На жаль, грамота короля Стефана Баторія про надання запорожцям зазначених земель і міст не дійшла до нас в оригіналі, копія ж з неї, загалом дуже сумнівна, не додає нічого до сказаного з цього приводу українським літописцем: «Надає його королівська величність (1576 року, серпня 20 числа) козакам низовим запорізьким вічно місто Терехтемирів з монастирем і перевозом, окрім складового старовинного їх запорізького міста Чигирина, і від того міста Терехтемирова на низ понад Дніпром рікою до самого Чигирина й запорізьких степів, що підходять до земель чигиринських, з усіма на тих землях насадженими містечками, селами, хуторами, рибними по тому березі в Дніпрі ловами та іншими угіддями, а вшир від Дніпра на степ, доки тих містечок, сіл і хуторів землі здавна були».
 
З такою ж невизначеністю границь вольностей запорізьких козаків зустрічаємося ми й через шістдесят вісім років після смерті польського короля Стефана Баторія, коли запорожці з-під влади Польщі перейшли під протекцію Росії разом із малоросійськими козаками та їх гетьманом Богданом Хмельницьким.
 
У царській грамоті щодо цього мовиться, що запорізькі козаки будуть користуватися попередніми правами й привілеями, наданими їм польськими королями й великими литовськими князями. Зрештою, наступного 1655 року, 15 січня запорізькі козаки буцімто отримали універсал від гетьмана Богдана Хмельницького, який дійшов до нас також у копії і також загалом дуже сумнівний, який уперше більш чи менш точно визначив границі вольностей запорізьких козаків: «А тепер так само володіти їм старовинним містечком запорізьким, Самарь званим, з перевозом і з землями вгору по Дніпру до річки Орелі, а вниз до самих степів ногайських і кримських, а через Дніпро й лимани Дніпрові й Бугові, як з віків бувало, по очаківські улуси, і вгору ріки Буг по ріку Синюху, від самарських же земель через степ до самої ріки Дону, де ще до гетьмана козацького Предслава Лянцкоронського3 козаки запорізькі свої зимівники мали, й те все щоб непорушно навіки при козаках запорізьких лишилося». Слова наведеної копії гетьманського універсалу підтверджуються лише тотожним показом границі вольностей запорізьких козаків на західному кордоні. За Бучацьким миром, укладеним 18 жовтня 1672 року в Галичині, польський король Михайло Вишневецький віддав турецькому султанові Магомету IV все Поділля й Україну, а прикордонною лінією володінь запорізьких козаків було визначено річку Синюху, що впадає у Буг з лівого боку.
Скачать весь документРазмер файла
kozaki.doc1.66 Мб