Левко Лук'яненко

Левко Лук'яненко
СПОВІДЬ У КАМЕРІ СМЕРТНИКІВ
ЖИТТЄПИС (Травень 1988 року, с.Березівка)
 
НЕВІДПРАВЛЕНИЙ ЛИСТ (Квітень 1988 року, с.Березівка)
 
ПРОЩАВАЙ СИБІР (Грудень 1988 року, с.Костарево)
 
ЩО ДАЛІ? (Грудень 1988 року — Січень 1989 року, с.Костарево)
 
Фатальність чи Воля, або Історія сама твориться чи її творять люди?
- Перебудова не добра воля. Вона примус Доби. - Найближчі перспективи. - Наші сили.
- Ми серед друзів. - Посадять чи не посадять. - Наша мета. - Чи слід говорити на повен голос.
 
ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО: "НЕМАЄ ІНТЕРЕСІВ ВИЩИХ
ЗА НАЦІОНАЛЬНІ. ВОНИ ВЕРШИНА, ВИЩОЇ ВІД ЯКОЇ НЕМА"
 
Інтерв'ю з кореспондентом журналу "Вітчизна", 1991 р.
 
ЖИТТЄПИС
 
Я народився 24 серпня 1928 року в с. Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині в сім'ї Грицька і Наталки Лук'яненків першим з чотирьох дітей: трьох синів (я, Віктор, Олександр) і однієї доньки (Зіни).
 
Батько мали початкову освіту, були надзвичайно роботящі, а завдяки великій кмітливості до різного ремесла уміли робити, мабуть, усе чисто, що тільки потрібне було в сільському житті: хату, рами, крити соломою дах, кросна, терницю, діжки, чоботи, воза, сани, кошики тощо, не кажучи вже про всі роботи в полі, в лузі, саду та городі. Були вельми небалакучі і відразу бралися до діла. Не боялися води, лісу, висоти, ночі в лісі та нечистої сили, але боялися начальників і воліли тікати від влади, аніж вести з нею перетрактації. Любили швидкість, широкі козацькі штани та спогади про козаччину. Вельми шанували знання і не раз замість додаткової півлітри горілки до свята купували книжку. Позичивши граблі сусідці, боялися їй нагадати, щоб повернула, і, бувало, робили собі нові. Часом несли в кишені зернятка дичок і садили в лісі. На запитання: “Навіщо садити не на своєму городі?” — казали: “А нехай зросте. Не ми, так хтось інший колись з'їсть смачну гнилку, все користь і приємність у лісі”.
 
Мати — цілковита протилежність батькові: роботу вміли поєднувати з балачками та поглибленим обговоренням серйозних проблем і не раз розмову вважали за важливішу від якоїсь роботи. Від природи розумні, мали чудову пам'ять, мислили логічно, були принципові і відстоювали не когось, а істину, того в селі їх прозивали “адвокатка”. Мати — порівняно освічені (училися в гімназії), любили художню літературу і, хоч читали небагато, прочитане запам'ятовували на все життя. Дітей відвертали від поезії та прочотних книжок, повторюючи: “З віршів хліба не їдять. Учіте арифметику”. Любили співати і знали багато пісень. “Ще не вмерла Україна” почув у дитинстві від матері. Ще частіше вони співали пісню “Я сьогодні щось дуже сумую”, що все життя мені вельми подобається. Із російських пісень мати співали:
 
Скачать весь документРазмер файла
levko.doc498.5 кб