Українсько-Польський конфлікт на південно-східних землях II Речіпосполитої

Узгодження з теми
"Українсько-Польський міжнаціональний конфлікт
на південно-східних землях II Речіпосполитої (західноукраїнських землях):
причини, перебіг, наслідки, висновки на майбутнє"
Українсько-польський конфлікт у роки Другої світової війни набув особливо
драматичного характеру на Волині. 1942 р. дійшло до перших акцій з боку
українських націоналістів проти поляків, що працювали в сільськогосподарській
адміністрації та лісництві. Ці акції поступово поширилися на польське сільське
населення східних повітів Волині. Антипольські акції керівництво ОУН
обгрунтувало прагненням всіх польських політичних сил повернути адміністрацію
Польської держави на теренах Волині та Східної Галичини.
Навесні 1943 року після переходу до УПА української поліції, що знаходилася на
німецькій службі, почались бурхливі дії партизанських загонів українських
націоналістів. У першій половині 1943 року боївки ОУН і відділи УПА опанували
значні терени Волині і усунули німецьку адміністрацію, залишивши під німецьким
контролем тільки великі міста. Від весни 1943 року ОУН і УПА вдалися до масових
антипольських акцій - з початку у східних повітах Волині, а згодом у центральних
і західних. Перебіг подій засвідчував, що рішення про екстермінацію (за
термінологією польських істориків) польського населення могло бути схвалене
проводом ОУН весною 1943 року.
Польське підпілля на Волині, що знаходилося в стадії організації не могло надати
допомогу польському населенню. Радикальні заходи були вжиті Командуванням
Волинського округу АК і Окружною Делегатурою уряду тільки в другій половині 1943
року, тобто із значним запізненням і після масових вбивств польського населення
в західних повітах Волині.
На III Надзвичайному зборі ОУН 21-25 серпня 1943 р., було частково змінено
засади і гасла щодо зменшення напруги в українсько-польських стосунках. Все ж на
католицькім свята Різдва Христового 1943 р. на Волині прокотилася нова хвиля
вбивств.
У польсько-українському конфлікті, кульмінація якого припадає на 1943 рік,
польське населення було стороною, що оборонялася. В середині 1943 сили УПА року
складали близько 20 тис. чоловік, а наприкінці 1943 року досягли 35-40 тис. (без
"Самооборонних кущових відділів"). Натомість польські партизанські відділи,
організація яких почалася в другій половині липня 1943 року, нараховували тільки
1300 осіб. Лише створення в січні 1944 року 27 Волинської дивізії піхоти АК,
призначеної для боротьби з гітлерівцями в рамках плану "Бужа", оберегло значну
частину польського населення.
На початку 1944 року антипольські акції ОУН і УПА поширилися на Східну Галичину.
Командування Львівського, Тернопільського і Станіславівського округів АК за
зразком Волині зосередило свою діяльність на організації самооборони, а
наприкінці березня 1944 року почало створювати партизанські відділи, котрі взяли
на себе тягар боротьби з УПА. З приходом радянської влади на східні терени
Галичини до створюваних т.зв. "істребітєльних" батальйонів залучалися передусім
поляки, що ще значно загострило українсько-польські стосунки.
Політично-військова стратегія ОУН і УПА передбачала реалізацію наступних
головних завдань:
1. Організація військових відділів ОУН на теренах Волині і Полісся, а потім у
Східній Галичині;
2. Опанування якнайбільших теренів Волині, усунення з них німецької
адміністрації;
3. Створення основ української адміністрації, підпорядкованої ОУН і УПА;
4. Підпорядкування всіх партизанських відділів керівництву ОУН-Б ( в тому числі
відділів Т. Бульби, ОУН-Мельника, не зупиняючися перед застосуванням сили);
5. Усунення або знищення польського елемента на Волині і в Східній
Галичині, як перешкоду українських прагнень до незалежності.
Скачать весь документРазмер файла
konflikt.doc121 кб