Українська та Великоруська культури у XVII

УКРАЇНСЬКА ТА ВЕЛИКОРУСЬКА КУЛЬТУРИ У XVII СТОЛІТТІ: КУЛЬТУРНИЙ ВПЛИВ, КУЛЬТУРНИЙ КОНФЛІКТ
Андрій Окара
(з книги “Україна під татарами та Литвою”)
Історія українсько-російських культурних взаємин XVII—XVIII століть — тема
надзвичайно цікава і показова для розуміння як старожитностей минулих
віків, так і культурно-ідеологічних процесів та тенденцій у сучасному
світі. Реалії тієї доби хоч і вивчені досить повно, але, як виявляється,
потребують додаткового осмислення, можливо, навіть переосмислення. Їх
об’єктивному аналізу заважають світоглядні стереотипи та ідейні забобони,
що склалися в українській та російській науці й суспільній свідомості
XIX—XX століть.
 
Стереотипи
 
Доба XVII—XVIII століть надто міфологізована, особливо це стосується
культури. Тому об’єктом дослідницької уваги можуть стати не лише
українсько-російські культурні відносини як такі, але і їхня рецепція у
сучасній науці, історичний міф про них. Цей міф, а його відтворюють у
своїх працях майже всі українські історики та велика частина російських
[1], будується на тому, що нібито “європейські” за типом українські
культура та освіта стояли на значно вищому рівні од великоруських і своїм
благодатним впливом у XVII—XVIII століттях врятували “азіатське” — дике,
темне, забите та некультурне Московське царство. Тобто діалог між
великоруською та українською культурами ці вчені мислять виключно як
культурний вплив, коли структурні моделі однієї (“розвиненої”,
“прогресивної”) культури витискують моделі іншої (“відсталої”,
“консервативної”) культури, а не як конфлікт між принципово різними типами
культур.
 
Таке уявлення сформувалося у руслі загальної генези української
інтелігентської свідомості XIX—XX століть під впливом як світоглядних
чинників (євроцентризм, панування лібералізму й міфологем доби
Просвітництва, секуляризація мислення), так і психологічних (почуття
культурного реваншу щодо Росії, сублімація комплексу “молодшого брата” та
власної національної неповноцінності). Сюди ще додається
ренесансно-просвітницький погляд на добу Середньовіччя як на “темні віки”
та “часи мракобісся й релігійного фанатизму”. Все це разом з домінуванням
емпірично-позитивістських методологій наукових досліджень тягне за собою
однобічність у вивченні та осмисленні культурних реалій тієї доби. Слід
зазначити, що такі феномени, як ісіхазм і культура “другого
південнослов’янського впливу”, зворотня перспектива в іконопису, стиль
“плетіння словес”, — це все було відкрито або належним чином поціноване
лише в XX столітті. І якщо російська медієвістика усвідомила самоцінність
та унікальність цих явищ і середньовічної культурної парадигми взагалі, то
в українській медієвістиці переважно панує бароккоцентризм та культ
Києво-Могилянської академії [2].
Скачать весь документРазмер файла
kultura.doc78 кб