інститут козацтва: тюркською й українською

ІНСТИТУТ КОЗАЦТВА: ТЮРКСЬКОГО Й УКРАЇНСЬКОГО
Григорій Халимоненко
Упродовж двох століть досліджуються історичний та філологічний аспекти терміна
козак, але й досі немає точної етимології його, вчені вагаються стосовно
визначення хронологічної та географічної меж первісного ареалу козацтва.
Етимологію терміна козак розробляли переважно зарубіжні сходознавці й теми
українського козацтва вони торкалися тільки побіжно. Історичний аспект проблеми
активно досліджували українські історики (В.Антонович, М.Грушевський
Д.Яворницький), та, на жаль, вони не мали достатніх можливостей розглядати
феномен українського козацтва у зв'язку з козацтвом тюркським. Скуті
ідеологічними догмами історики більшовицького періоду мали право говорити про
козаччину як соціальне явище пізньої доби - не раніше XV сторіччя, а поєднувати
генезу українського козацтва з інститутом козацтва тюркського вони, певна річ,
не наважувались.
 
Слідом за визначним тюркологом В.Радловим більшість сходознавців констатують
факт, що первісний ареал козаччини - це ті терени сучасного Казахстану й
Узбекистану, що їх за доби середньовіччя називали Дешт-і-Кипчак, тобто
Кипчацький степ.
 
Щоправда, А.Самойлович, відсунувши хронологічну межу слова козак до XI ст.,
поширив і кордони кипчацького степу - аж до Чорного моря, проте автор не дійшов
думки, що кипчацьке козацтво слід вивчати тільки у зв'язку з українським.
Натомість прообраз українського козацтва вбачали у напівкочових слов'янських
громадах Азовщини, Причорномор'я та Дону історики школи В.Антоновича. Початки
Запорожчини шукали в Тмуторокані М.Максимович та М.Грушевський. Виникнення
козацтва пов'язували з долею змішаного українсько-тюркського населення такі
чутливі історики, як М.Дашкевич, П.Клепатський. Бачили зв'язок між Чорними
Клобуками й козаками М.Погодін, М.Карамзін, С.Соловйов. Основу козацтва бачив у
бродницьких громадах П.Голубовський: "Якщо козаки на Україні є в 1499 році, то
відкиньте достатньо часу на утворення самого Запорожжя, маючи при цьому на
увазі, що обоє ці явища повинні були витворитися не за рік-два, а за десятки
літ, щоб виробити ті типові риси, ті, ні з чим не схожі звичаї та мораль, якими
відрізнялося Запорожжя; зробіть все це і ви прийдете до кінця ХІІІ або початку
XIV століття. Остання звістка про бродників відноситься до 1254 року. Але
громада, вже так відома, як бродники, що вдарялися в екскурсії і в Угорщину, й у
Візантію, і яка змогла зберегтися до самісінької навали татарів, не могла
зникнути раптово" [Голубовский 1884, 209].
 
М.Дашкевич у своїй монографії про болохівців, згадуваних у Іпатському літописі,
пише, що в 50-х роках XIII ст. вже й українське населення Побужжя за прикладом
болохівців вирішує певним чином поєднатися з тюрками, які лишилися в цьому
районі після монгольської навали.
Скачать весь документРазмер файла
institut.doc76.5 кб